Літній Іван Степанович, авторитетний суддя районного рівня з низьким голосом, уважно переглядав документи цивільної справи, яку мав розглянути на наступному засіданні. За свої 25 років роботи він вперше зіткнувся з подібною складною ситуацією: батько вимагав від своїх дітей виплати матеріальної допомоги. Зазвичай у таких справах йшлося про аліменти на дітей, а тут навпаки. “Після того, як заслухаю всі шістьох дітей, приймемо рішення. Поки що важко сказати щось напевно,” — розмірковував Іван Степанович.
У залі засідання зібрались люди різного віку. На лаві, з опущеними очима, сидів сивий, недоглянутий чоловік у старій сорочці — це був позивач, Михайло Іванович Ємельянський. Суддя по черзі надавав слово дітям.
“Я найстарший,” — почав Іван. “Буду говорити і за братів. Батько залишив нас, коли ми ще були маленькими. Він казав, що їде на навчання, щоб забезпечити нас у майбутньому