Коли ми з чоловіком святкували першу річницю нашого весілля, до нас несподівано завітав свекор з семирічною дитиною.
— Здрастуйте, вітаю вас зі святом. Андрію, познайом дружину з сином, — сказав Павло Валерійович.
— Сином? Що це за жарти такі? Хто цей хлопчик? — здивовано запитала я.
— Жень, накрий на стіл. Тато з сином з дороги, вони точно зголодніли, — спокійно відповів чоловік.
Я пішла на кухню, готуючи вечерю, і більше нічого не питала в Андрія. Мені було боляче й прикро від того, що мене обманювали. Він виявився чоловіком з дитиною, і про це не сказав мені. Коли я нарешті вклала гостей спати й пішла в спальню, відчувала, що всередині все кипить від обурення.
— Можеш піти, якщо хочеш, — почав чоловік. — Так, у мене є син, і що з того? Його мати народила його без мого дозволу і повісила на мене відповідальність. Батьки були готові доглядати за ним тільки до семи років. Йому у вересні йти до школи, і тепер треба займатися ним серйозно. Йому потрібна сім’я і жіноча теплота, — сказав Андрій.
Я вирішила прийняти Єгорка як свого. Ми швидко знайшли спільну мову, і незабаром він почав називати мене мамою. Час минав, але з Андрієм у нас так і не з’явилася спільна дитина. Я, як і будь-яка жінка, мріяла народити свою дитину.
— Тобі хіба Єгорка мало? Я не хочу більше дітей. Вони мені не потрібні. У нас обох кар’єра, навіщо нам ще діти? — казав Андрій.
Я погодилася з ним, тому що виходити в декрет не було вигідно. Мене саме чекало підвищення. Ми продовжували жити й виховувати Єгорка. Минуло п’ять років, але Андрій так і не захотів мати спільну дитину. Я вирішила діяти так, як він — завагітніти, а потім поставити його перед фактом. Коли я показала Андрію тест на вагітність, він почав кричати на мене:
— Ти позбудешся дитини без суперечок і сперечань. Якщо залишиш її, то більше не матимеш чоловіка.
Я обрала дитину. Андрій подав на розлучення, а Єгорка знову відправив жити до батьків.