У мене з моєю сестрою Лерою стосунки не дуже близькі. Нам нема про що говорити, просто ми різні люди. А спілкуватись заради галочки я не збираюся. Я все життя думала про кар’єру. Ну, спочатку, це було навчання, успіх у школі, досягнення в університеті. Зараз я працюю у великій компанії, маю часті відрядження, багато роботи, і начальники мною задоволені. На свої чесно зароблені гроші куnила собі квартиру. Мама мною дуже пишалася, але так само, як і Лерою, яка за все своє життя жодного дня не працювала.
Натомість Лера наро дила двох дітей, онуків, яких так не вистачало мамі. Я відразу сказала, що народ жувати це не моє. Мені немає справи до кашок, памперсів та вічного ниття дитини. Я дзвонила мамі 2-3 рази на місяць, і думала, що цього досить. Тому що ми зовсім різні люди, інтереси та погляди не збігаються. Мама починала мені розповідати про своїх онучок, читати моралі про те, коли я народ жу.
Тому я не любила ці телефонні розмови. Кілька разів на рік ми всією родиною збиралися, на Новий рік і день народ ження мами. І востаннє вона почувала себе не дуже добре. Через якийсь час Лера зателефонувала і сказала, що мамі nогано. Я вирішила переказати гроші, адже це не nроблема. Але Лера сказала, що грошей не треба, самі впораються.
Ну, якщо так вирішили, то я й не перевела. А потім у мене була відпустка, багато роботи, купа завалів за проектами. Коли звільнилася за кілька місяців, то почала дзвонити мамі. Вона не відповіла. Довелося зателефонувати Лері, але слухавку взяв її чоловік, сказав, що мами не стало дні тижня тому. У мене просто слів нема. Мами немає, а Лера навіть не потрудилася мені сказати. Потім вона мені відповіла, що якби треба було, то я могла б і приїхати. Але їй, домогосподарці, не зрозуміти, що я взагалі працююча людина і не можу просто так бігати з роботи.