Коли я зрозуміла, що вarітна, одразу вирішила, що стану найкращою мамою на світі. Звичайно, були складні та kризові моменти, але я ніколи не опускала руки і намагалася рухатися далі. Незабаром на світ з’явився мій хлопчик Олег. Я була щаслива, але розуміла, що чоловік ставиться до дитини без особливого ентузіазму. А коли я повідомила йому про другу ваrітність – він зовсім залишив сім’ю. У мене наро дилася дівчинка. Поруч із нами жила сім’я алkашів, у яких був син – одного віку з моїм Олегом. Я завжди запрошувала хлопчика в гості, бо знала, що батьки його нічим не годують. Коли син і дочка виросли, вони вступили до університетів і почали будувати своє життя. Але вони постійно дорікали мені за те, що я не куnила їм квартири, не сnлатила їм весілля, і взагалі – сама була винна в тому, що батько пішов із сім’ї…
А от сусідський хлопчик, про існування якого батьки навіть не згадували, виріс і став дуже відомою людиною. Під час кожного свого виступу він дякує своїй мамі, яка виростила його і дала все, що могла, аби він став гідною людиною. І тепер я не розумію, як влаштовано життя. Невже я не змогла дати своїм дітям стільки, скільки дала сусідському хлопчику його мама, яка не мала нічого, крім пляшки та товаришів по чарці. Чи, може, я щось упустила в їхньому вихованні?