Тато покинув нас, коли мені було п’ять років. Мама працювала на двох роботах, щоб забезпечити мене. Коли я закінчила дев’ятий клас, поїхала до іншого міста вчитися до коледжу. Жила у гуртожитку, знайшла роботу, щоб зменшити навантаження на матір. Мама відразу скористалася ситуацією. За своїм основним профілем закінчила курси підвищення кваліфікації і знайшла роботу з гарною зарплатою. Якось, я тоді вже вчилася на другому курсі, після мого від’їзду, мама зателефонувала і попросила приїхати, мовляв, скучила. Я у вихідні поїхала до неї.
Тут вона мені розповіла, що моя тітка Галя, її сестра, остаточно спилася, і зовсім не дивиться за своїми синами Юрою та Володимиром. Одинадцятирічні близнюки. Вона повідомила мене, що думає подати до суду на сестру, позбавити її батьківських прав, і оформити свою опіку над моїми двоюрідними братами. Я була з у жахі. Ні, я не засуджувала маму. Навпаки, я загордилась нєю. Але сама я на такий вчинок ніколи не наважилася б. Через три місяці мама досягла свого, її призначили опікуном племінників. Мені про це мама повідомила, коли хлопчаки вже жили в неї.
Тітка Галя навіть зраділа, відбувшись від дітей. Але Юра та Вова зраділи цьому ще більше. У моєї мами вони ситно їли, були чистими та доглянутими. При цьому мама суворо запитувала їх за навчання, чим вони теж були дуже задоволені. Я почала частіше приїжджати, потоваришувала з ними. Минули роки. Я після коледжу закінчила університет, працюю в НДІ і отримую хорошу зарплату. Юра навчається в університеті, на факультеті прикладної математики. Володя розпочав свій бізнес, і його справи йдуть успішно. Ми зараз сім’я — мама та троє її дітей… Деколи я з жахом думаю, що стало б з моїми братиками, якби мама не зважилася тоді на опікунство? Ким би вони виросли? Скотилися б у прірву, яка поглинула тітку Галю?