Рік тому мій чоловік пішов із сім’ї, бо зустрів іншу жінку, яку, за його словами, кохає. Мене він ніколи не любив. На той момент я не могла працювати — нашому молодшому сину було лише півтора року, а старший ходив у садок. З родичів у мене була тільки сестра, яка живе в іншому місті. Свекруха зрідка приходила, раз на місяць, і приносила фрукти для дітей. Аліменти, які платив чоловік, ледве покривали базові потреби, і він зовсім не брав участі у вихованні синів, адже мріяв про нову сім’ю і дітей від своєї нової пасії. Так ми жили рік. Коли я нарешті вийшла на роботу, стало трохи легше.
Одного дня свекруха повідомила мені новину: “У мого сина скоро народиться дитина. Подай на розлучення, я хочу, щоб у мого онука був батько і повна сім’я”. Жінка була на 5-му тижні вагітності. Я не сперечалася, пішла і подала документи на розлучення. Але того ж дня чоловік потрапив у серйозну аварію. Лікарі сказали, що він більше не зможе ходити. Свекруха подзвонила мені й сказала: “Ти забереш його з лікарні, за ним потрібен догляд”.
Я була вражена: “Чому я? Ми вже майже розлучені”. Свекруха продовжила: “Ти його дружина, а Таня, його нова кохана, позбулася дитини після того, як дізналася, що він став інвалідом”.
Я відповіла твердо: “Мої обов’язки закінчилися, коли він пішов від нас, залишив мене і дітей. Його більше нічого не хвилювало — за цілий рік він навіть не намагався побачити власних дітей. Він нас зрадив, тож нехай за ним доглядає його мати”.
Свекруха забрала сина додому, і він почав одужувати. Нас вже офіційно розлучили. Але свекруха не вгамувалася: тепер вона розповідає всім, що доглядає за сином на старості, а я кинула його, коли він став інвалідом. Багато людей підтримують її, вважаючи, що я вчинила неправильно. Але вони не знають, що це він мене й дітей покинув, коли був здоровий.
Тепер я думаю продати квартиру й переїхати до сестри, яка чекає на мене.