Ми з Вітею познайомилися через спільних друзів. Це не було шалене кохання з першого погляду, але в ньому я побачила все, що потрібно для стабільного і сімейного життя: він добрий, спокійний, не п’є і не гуляє. Мені дуже хотілося переїхати від батьків та почати самостійне життя. Вітя також натякнув, що, можливо, на весілля його батьки подарують нам окрему квартиру, що мене дуже привабило.
Ми не стали затягувати з весіллям, адже нам вже було за 25 – йому 29, а мені 26. Одружилися швидко, але обіцяної квартири не отримали. Замість цього Вітя привів мене до дому своїх батьків. Першого ж дня свекруха покликала мене на кухню і сказала: “Тепер ми одна велика родина, я не буду втручатися у ваше життя, але нам потрібно вміти знаходити спільну мову у всіх питаннях.”
Вона додала, що тепер у будинку дві господині, і треба розділити обов’язки, робити все разом. Ці слова мене дуже розлютили. Я відчула себе обманутою, адже я не погоджувалась жити з його батьками. Я і своїх батьків не хотіла турбувати, а тут чужі люди, з якими я маю якось ладити. Нічого доброго з цього не вийде, я це зрозуміла одразу. Того ж вечора я зібрала речі і сказала своєму новоспеченому чоловікові, що подаю на розлучення. Я впевнена, що знайду своє справжнє щастя.