Зі своїм чоловіком я розлучилася ще 10 років тому. Він знайшов молодшу, красивішу жінку, яка народила йому сина. Після цього я більше не бачила свого колишнього чоловіка і не спілкувалася з ним. У нас із ним є донька, їй уже 30 років, вона має свою сім’ю, і в мене є 5-річна онука. Життя складалося добре: на роботі я займаю керівну посаду, начальство мене цінує, у фінансовому плані я забезпечена, і навіть маю заощадження в банку на випадок непередбачених обставин.
Одного разу на роботі з’явився тимчасовий співробітник, який був на 8 років молодший за мене. Між нами зав’язався службовий роман, який тривав кілька місяців. Ми часто проводили час разом після роботи, ходили в ресторан, відпочивали, іноді випивали. Коли його відрядження завершилося, я проводжала його до аеропорту. Було шкода його відпускати, але я розуміла, що він має їхати.
Через кілька тижнів я почала почуватися недобре і вирішила звернутися до лікаря. Там мені повідомили, що я вагітна і на четвертому місяці. Аборту робити вже було пізно, але я була неймовірно рада! Пишалася тим, що змогла завагітніти у своєму віці. Я не збиралася повідомляти свого коханця про вагітність, адже не хотіла його ні в чому зобов’язувати. Народити планувала тільки для себе.
Однак коли я розповіла про це доньці, її реакція була дуже негативною:
— Мамо, чим ти думала! Ще й позбутися дитини не можна. А якщо з тобою щось трапиться, що мені з цією дитиною робити?
— Як це що робити? Це ж буде твоя сестричка.
— А що з роботою ти збираєшся робити? — продовжувала вона.
— Нічого, вийду в декрет, а грошей у мене зараз достатньо.
Чесно кажучи, я не очікувала такої реакції від доньки. Я була настільки рада, що вагітна, але донька не змогла розділити зі мною цю радість. Добре, що хоча б подруги підтримують мене в цій ситуації.