З самого початку мого сімейного життя я намагалася бути найкращою версією себе для чоловіка. Я не шкодувала себе, багато працювала і часом взагалі не відпочивала, аби вдома завжди панувала ідеальна чистота. Заміж вийшла рано, у 19 років, і тоді ще не до кінця розуміла, як правильно поводитися в таких ситуаціях. Свекруха відразу ж взяла мене під свій контроль. Ми жили разом із батьками чоловіка, і вона постійно повторювала, що я не підходжу її синові.
“Настане день, коли мій син піде від тебе”, — часто казала вона. Ці слова закарбувалися в моїй свідомості. Пізніше чоловік почав досягати успіхів на роботі, і ми змогли переїхати у власне житло. Проте слова свекрухи не давали мені спокою. Я постійно боялася, що чоловік може мене залишити. Тому я намагалася у всьому йому догодити, нехтуючи власними бажаннями та потребами. Я вже навіть не пам’ятаю, коли востаннє купувала щось для себе, і майже перестала доглядати за собою. Повністю розчинилася в дітях, чоловікові та побуті.
Навіть гроші, які чоловік давав на особисті витрати, я витрачала на продукти чи інші речі для дому. Останнім часом я помітила, що чоловік почав затримуватися після роботи, приходив додому втомлений і навіть не їв вечерю, а відразу лягав спати. Я почала підозрювати найгірше — що у нього хтось є. Через це часто плакала ночами, згадуючи слова свекрухи, й думала, що ще трохи, і чоловік мене покине.
Мені було страшно, бо я дуже його люблю і не уявляю, як жити без нього. І ось одного вечора чоловік сказав мені: “Дорога, я взяв додаткову роботу, щоб швидше купити твою мрію. Ми з тобою на місяць їдемо на море. Я бачу, як сильно ти втомлюєшся, і тобі потрібен відпочинок.” Я була шокована, бо такого точно не очікувала. Виявилося, що всі мої підозри про зраду були лише вигаданими страхами.