Ми одружилися три роки тому. До весілля все було добре, але після нього чоловік різко змінився. Я відчула, що перестала цікавити його, він почав ігнорувати мене, ніби я стала для нього порожнім місцем. Через рік після весілля я завагітніла і народила дитину. Під час вагітності я дуже потребувала його підтримки та уваги, але він не виконував навіть найменші мої прохання. Замість цього я чула тільки образи.
У його родині вважалося, що наречена повинна підкорятися родичам чоловіка, особливо свекрусі. Його батьки часто ображали мене, кричали, а він ніколи не заступався, завжди підтримував їх, кажучи, що вони мене “виховують”, ніби мої власні батьки не навчили мене нічого.
Коли я намагалася захистити себе, ситуація тільки погіршувалася. Одного разу свекруха навіть побила мене і закрила в підвалі, де я залишалася три дні. Вона нестерпна жінка, яка постійно проклинає мене і бажає найгіршого. Свекор з ранку до вечора бурчить і завжди в усьому звинувачує мене, хоча я не розумію, за що.
Останнім часом я часто думаю про розлучення, бо так тривати більше не може. Я не виходила заміж, щоб страждати і терпіти образи. Я хотіла мати свою сім’ю, де панують взаємоповага і взаєморозуміння. Щодня я молюся Богу, щоб чоловік змінився і став таким, яким я знала його до весілля.
Я не можу терпіти його родину, бо кожна наша зустріч завершується скандалом. Вони завжди знаходять привід для сварки, і якщо раніше я мовчала, то тепер не збираюся слухати їхні образи. Два місяці тому я сказала чоловікові, що хочу жити окремо, але він не погодився і влаштував скандал. Тоді я з дитиною переїхала до своїх батьків. Свекруха почала поширювати чутки, що чоловік виставив мене з дому, називаючи мене непокірною і неслухняною дружиною.
Вчора мій чоловік зателефонував і попросив мене повернутися. Можливо, він зрозумів свою помилку. Але я не знаю, що робити далі.