Я заміжня, і наші стосунки з чоловіком завжди були чудовими. Ми підтримуємо і любимо одне одного. Але сьогоднішній день мене сильно вразив. У нас є син, йому зараз півроку. Нещодавно у нього почали прорізуватися зуби, що супроводжується болем, плачем і часто підвищеною температурою. Ми навіть викликали лікаря, бо дуже переживаємо за малюка.
Саме в цей важкий період мені зателефонувала свекруха і сказала: «Я зараз до вас у гості прийду. Давно не бачила онука, хочу пограти з ним. Ви вдома?» Я відповіла: «Вибачте, Лідіє Миколаївно, але у Альошки температура, у нього зубки лізуть. Можливо, краще іншим разом?»
На що вона різко відповіла: «А хто ти така, щоб зі мною так розмовляти? Я їду не до тебе, а до свого онука.» Це мене зовсім вибило з колії, і я не витримала, сказавши: «Це не будинок вашого сина, а мій. Адже саме мої батьки подарували нам цю квартиру. Вони ж зробили нам ремонт, і після весілля ми переїхали сюди. Я є власницею цього житла.»
Мене вразило, як свекруха дозволяє собі втручатися у наше життя. Вона жодного разу нічого нам не подарувала, навіть іграшки для онука, мотивуючи це тим, що «він все одно нічого не розуміє». Свекруха досі працює і отримує пенсію, але постійно відкладає гроші на щось. Після нашої розмови вона образилася і кинула трубку. Одразу ж подзвонила чоловіку, поскаржилася, що я, нібито, поводжуся грубо і неповажно.
Зазвичай чоловік завжди підтримує мене, але цього разу він був обурений моїми словами. Він заявив, що шлюб означає, що все спільне, і що моя заява про квартиру була недоречною. Чесно кажучи, мені це дуже не сподобалося. Якась несправедливість: ні він, ні його мати не вклали ні копійки в цю квартиру, а тепер, виявляється, це їхній дім? Можливо, я помиляюся, але як можна вважати, що шлюб автоматично поєднує все майно, навіть те, що було нажите до весілля?