Я прожив із дружиною 10 років, які були справді щасливими. Ми виховували двох чудових синів, які вже ходили до школи. Коли виникла потреба в гуртках, секціях та клубах для розвитку дітей, з’ясувалося, що грошей нам не вистачає. На той час я і дружина працювали в будівельній фірмі, заробляли непогано, але все ж двоє дітей потребували більше ресурсів. Тому я вирішив поїхати на заробітки за кордон. На щастя, в мене були старі друзі, які допомогли влаштуватися на роботу. “За шість місяців за кордоном можна добре заробити”, — сказав я дружині, і цей варіант її влаштував.
Ті перші шість місяців були для мене справжнім випробуванням. Мені дуже хотілося бачити дітей, обіймати їх, спілкуватися. Але я розумів, що це все для їхнього блага. Дружина часто дзвонила мені, розповідала про успіхи дітей і про те, як вони всі скучають за мною. Коли я повернувся додому пізно восени, все було чудово. Ми знову були щасливі. А через півроку моя дружина народила дочку. Коли я дізнався, що Юля вагітна, то був шокований. Як таке могло статися? Чия це дитина? Але потім я заспокоївся. Юля нічого не пояснювала, лише сказала, що готова підписати папери на розлучення, якщо я цього захочу.
Я не поспішав з розлученням, бо бачив, що Юля дуже переживає, і вирішив не тиснути на неї, сподіваючись, що вона сама все пояснить. Я любив і люблю свою дружину та синів. Я не хотів втрачати їх і сподівався, що все налагодиться. Врешті-решт я змирився з ситуацією і навіть пробачив дружині зраду. Тим більше, що народилася дівчинка. Я завжди мріяв про донечку. Ми назвали її Сонечкою, і вона дуже швидко стала центром мого світу. Перше слово, яке вона сказала, було “тато”. Я не уявляв свого життя без неї.
Я повернувся на колишню роботу і після роботи завжди бігав до супермаркету, купував дітям різні дрібниці, а потім поспішав додому. Стосунки з дружиною потроху налагодилися, але між нами залишалася якась напруга. Юля бачила мою прихильність до дівчинки і через це їй було ніяково. Але я не хотів заглиблюватися в аналіз цієї ситуації. Я був щасливим, коли мене зустрічав маленький карапуз, що невпевнено йшов мені назустріч. Іноді краще не знати всього до кінця.
Однак нещодавно я зустрів старого приятеля, і він поцікавився, чи не збираюся я знову їхати за кордон. Я відповів, що поки не знаю. Тоді він запитав: “А ти знаєш, чия насправді ця дитина?”. “Соня? Моя. І якщо ти хочеш мене образити, то цього не вийде. Я люблю свою дружину і дітей. І тобі, як справжньому чоловікові, слід триматися подалі від пліток”. Я залишив свого друга в розгубленому стані й пішов.
Того дня я відчув, що маю захистити свою родину від чужих пліток. Юля помітила, що я прийшов додому дуже роздратованим, і поцікавилася, що сталося. Я розповів їй про зустріч із Василем. Як тільки вона почула його ім’я, одразу змінилася в обличчі, і тремтячим голосом сказала, що настав час розповісти мені всю правду. Коли я був за кордоном, Василь часто приходив до нас у гості, бо я довіряв йому і просив іноді допомагати Юлі. Якось він сказав їй, що я завів собі жінку і вже не повернуся додому, бо закохався в неї і забув про свою сім’ю. Юля була ображена на мене, і Василь скористався цим моментом. А я тоді кілька днів не відповідав на її дзвінки, бо в мене вкрали телефон, і вона надумала собі всяке.
Слухати це було боляче, але я розумів, що це була помилка. Я попросив Юлю забути про все і жити, як раніше. Я любив її, і вона любила мене. У нас була сім’я, діти, і це для мене було найголовніше. Ніхто не має права засуджувати нас або втручатися в наше життя. Адже всі ми робимо помилки.