Моя перша шлюбна історія склалася невдало. Ми прожили разом п’ять років, але зрештою розлучилися. Жили ми в моїй трикімнатній квартирі, яку я успадкувала від бабусі. Проблеми в нашій родині почалися, коли свекруха вирішила переїхати до нас. Після її переїзду напруга зросла, і за півроку ми подали на розлучення. Мій чоловік зібрав свої речі й пішов, залишивши мене з нашим сином. Зараз синові 15 років.
Три роки тому я знову одружилася. Мій новий чоловік старший за мене, йому 40 років, і він працює водієм, заробляючи досить непогано. Він переїхав до мене, оскільки своє житло залишив колишній дружині. Одного разу він повідомив, що його колишня дружина знайшла нового чоловіка і хоче забрати їхню дочку до себе. Так він привів свою доньку до нашого дому.
Я вирішила звільнити для неї свою кімнату, щоб дівчинка мала особистий простір. Проте, з самого початку стало зрозуміло, що з нею буде непросто. Вона виявилася дуже примхливою, впертою і схильною до істерик. Вона почала скаржитися на все підряд: її не влаштовувало, що у мого сина кімната більша, вона постійно стверджувала, що він її кривдить, хоча насправді мій син завжди поводився спокійно і ввічливо. Вона була справжньою маніпуляторкою, а її батько завжди ставав на її бік, виправдовуючи будь-які її витівки.
Вона була дуже вибаглива в їжі, часто вимагала, щоб я приготувала щось інше, якщо їй не подобалося те, що я зробила. Минулого тижня вона перевершила саму себе у своєму нахабстві. Я попросила її прибрати в кімнаті, бо звідти почав доноситися неприємний запах. Вона відповіла, що я ніхто і не маю права їй наказувати. Тоді я нагадала їй, що вона живе в моєму домі, і якщо збирається продовжувати поводитися так само, то може збирати свої речі й повертатися до матері.
Чоловік, звісно, став на захист доньки, але я йому твердо заявила, що не хочу більше бачити її у своєму домі. Додала, що якщо він з цим не згоден, то може піти разом з нею.